Зазирнути в Іринчині очі

"Болить у колінці", - якось сказала восьмирічна Іруся, коли повернулася з прогулянки додому."

Пошкодували, нацьомкали - впала дитина, з ким не буває.

Та коли дівчинка вкотре поскаржилася на неслухняне колінце, - батьки тривожно перезирнулися. Чого б це?

Не минуло й місяця, коли прозвучала правда – така гірка, разюча, убивча. Остеосаркома нижньої лівої бедрової кістки. А простіше – рак.

Це сталося з нашою дитиною? З нашою?

...З нашою... "І ми не жили в ті перші дні, - каже татко Іринчин, Роман Миколів, - а просто трусилися. З відчаю й горя".

А вона ж, ота Іринка, така красуня. З очима, мов у східної казкарки Шахерезади. І щось там, у тому погляді, таке доросле, осмислене. А ще – віра. Дитяча упевненість, що тато і мама – всесильні. Так, я захворіла, але ж ви, мої велетні, і добрі чарівники, і все-все найкраще, що є в цьому світі, щось вигадаєте! Ви можете, я знаю.

І Миколіви переборюють себе. Кому потрібні сльози? Ідуть у світ, бо це їхня дівчинка. Шукають порятунку. Бо тільки вони удвох знають про неї все - від першого поштовху в маминому животику, до того самого дня, коли прозвучало вироком "болить колінце". І їм так потрібно, аби і їхня дівчинка колись мала свою дівчинку. Чи хлопчика. І збулася, як це і має статися з кожною живою істотою в цьому світі.

..."Я не буду фотомоделлю, - усе заявляє Іринка. – От дизайн одягу – це значно цікавіше!" І поринає у світ, де живуть незвичні сукенки, піджаки й блузи. І все це миттю опиняється на папері (малювати – Іринчина слабкість). І поки спати - на молодшій сестричці Ганнусі красується черговий шедевр з ковдри та стрічок. Але який!

... Дитині – дитяче... А от батькам. В Україні Іринці не зарадять. І наразі для того, аби в Ізраїлі пройти курс хіміотерапії, провести операцію й реабілітувати дівчинку, треба... 150 тисяч доларів.

Така смішна сума. Убивча для звичайної української родини. Але батьківська віра, - вона ж також не знає меж. І тому тільки люди, хто має серце, а в тому серці неспокій і любов - той усе зрозуміє без зайвих слів. А той, хто думає, що це завтра не станеться із його дитиною, нехай бодай на мить заплющить очі й побачить... Усміхнену красиву дівчинку, з косами, що плащем сягають колін... А за кілька днів безвільно впадуть долі від хіміотерапії, що рятуватиме дитяче життя.